“Як пітнієш ?” Це питання вважалося традиційним продовженням привітання у Древньому Римі, по аналогії з нашим сучасним “Як справи?”. Вважалось, що нормальне потовиділення є ознакою доброго здоровя, і обговорювання цього факту не сприймалось як ознака неввічливості чи дурний смак.
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ГІПЕРГІДРОЗУ.
Вологі руки створюють хибне враження невпевненості, хворобливості чи слабохарактерності особи, а також створюють значні перешкоди в роботі з дрібними деталями, заняттям певними видами спорту, грі на музичних інструментах. В соціумі це тягне за собою ще один неприємний наслідок – проблеми з працевлаштуванням, не кажучи вже про кар’єрне зростання по службі. Мало того, що хворі люди і так комплексують, важкий психологічний стан постійно поглиблюється неоднозначними натяками колег по роботі. Недивно, що усе це зациклює стрес в хронічний і неперервний процес. Надмірна або підвищена пітливість, що має наукову назву “гіпергідроз” – не таке уже й рідкісне явище і потребує лікування гіпергідрозу. Приблизний підрахунок свідчить про 1% людей у світі, що хворіє на гіпергідроз. Для прикладу, у Німеччині на гіпергідроз страждає 6% населення, у США (згідно статистики Американської академії дерматології) – 3%. В Україні така статистика не ведеться, проте є підстави вважати, що число хворих на гіпергідроз у нас в державі перевищує 1 млн. осіб. Переважно гіпергідроз буває локальним: гіпергідроз лодонь і гіпергідроз стоп – 80% випадків, гіпергідроз пахвинних ділянок – 30% випадків. Рідше зустрічається гіпергідроз обличчя та волосистої частини голови.
ПОТОВІ ЗАЛОЗИ. АНАТОМІЯ.
Існує два типи потових залоз: еккринові та апокринові. Апокринові залози переважно розташовані в ділянці статевих органів та під руками. З потом вони виділяють феромони, що створюють індивідуальний запах тіла. Еккринові залози розташовані по всій поверхні тіла.
ПІДВИЩЕНА ПІТЛИВІСТЬ. ПАТФІЗІОЛОГІЯ.
Розрізняють декілька видів цього захворювання: первинний гіпергідроз (ідіопатичний,що виник з невідомих причин), та вторинний гіпергідроз. Вторинний гіпергідроз – стан, причиною якого є інше захворювання, що іноді супроводжується підвищеним потовиділенням (цукровий діабет, гіпертиреоз, туберкульоз і т.д.) Гіпергідроз також класифікують на локальний та генералізований. Локальний гіпергідроз характеризується підвищеною пітливістю на лодонях, в аксілярних ділянках (під руками), та на стопах. Генералізований гіпергідроз може проявлятися на будь-якій ділянці тіла і частіше є супутнім симптомом якоїсь основної хвороби.
Доведено, що нормою для дорослої людини є виділення 500 – 1500 мл. поту впродовж доби. При гіпергідрозі (підвищеній пітливості, підвищеному потовиділенні) такий обєм може продукуватися всього за одну годину. Передумовами для активного потовиділення є збільшення обємів потових залоз та зростання їх концентрації на одиницю площі шкірних покривів (більше 600 на 1 см2 ). Інша версія причин захворювання полягає у гіперактивній реакції залоз, що виділяють піт на виділення адреналіна та норадреналіна. Насправді, майже неможливо визначити, що було первинним поштовхом для розвитку гіпергідрозу: проблеми нервової системи, що призвели до надмірного потовиділення, чи проблеми гіпергідрозу, що вплинули на психоемоційний статус хворого. Також відомо, що у більшої половини пацієнтів на надмірне потовиділення, страждають і їхні батьки, тобто прослідковується спадковий чинник. Перші ознаки захворювання виникають в дитинстві та різко прогресують в підлітковому віці. Поштовхом для їх появи є стреси та гормональні перебудови.
БОТУЛОТОКСИН ЧИ ХІРУРГІЯ?
Багато пацієнтів, та навіть і лікарів, взагалі не знають, що гіпергідроз слід лікувати – адже на перший погляд серйозної загрози здоровю це захворювання не становить. Раніше, люди з такою проблемою зверталися або до дерматологів (підсушуючі присипки), або до невропатологів (заспокійливі, антистресові препарати). Останніх 10 років для лікування лодонного гіпергідрозу та підвищеної пітливості стоп використовують інєкції препаратів ботулотоксина. Методика передбачає внутрішньошкірне введення мікродоз препарату Ботокс (ВОТОХ), який блокує передачу нейромязового імпульсу, у тому числі до потових залоз. Ефект наступає через 3-6 днів и триває до півроку – тривалість дії препарату індивідуальна. У частини пацієнтів (частіше у чоловіків з гіпергідрозом) іноді спостерігається нечутливість до всієї групи препаратів ботулотоксину типу А. З можливих ускладнень при лодонному гіпергідрозі може спостерігатися тимчасова слабкість мязів кисті, зокрема може тимчасово страждати функція великого пальця. Перед лікуванням Ботоксом доцільно провести пробу Мінора – спеціальний тест, що діагностує підвищену пітливість. Ця проба (забарвлення в синій колір крохмалю в присутності поту та йоду) дає можливість чітко визначити межі ділянки надмірної продукції поту і прицільно вводити препарат – безпосередньо у вогнища роботи потових залоз. Усі операції при гіпергідрозі можна розділити на дві великі групи – “місцеві” та “дистанційні”.
ЛІКУВАННЯ ГІПЕРГІДРОЗУ. МІСЦЕВІ ОПЕРАЦІЇ.
При даному виді хірургії, лікар працює безпосередньо у “вологій ділянці”. Сьогодні, операції тотального видалення шкіри в аксілярних впадинах (Munro, 1974) та хірургічна денервація (Malone, 1976) з метою лікування гіпергідрозу, уже не застосовуються.
За допомогою ультразвукових апаратів, що використовують в пластичній хірургії (ультразвукова ліпосакція в Україні) руйнуються секреторні відділи та вивідні протоки потових залоз. Наступним етапом проводиться механічний кюретаж задля ущільнення глибоких шарів шкіри та підшкірної клітковини аксілярної ділянки. Операція проводиться під комбінованою анестезією (місцева + довенна) і триває близько однієї години. Ефект лікування – пожиттєвий. Серед потенційно можливих ускладнень:
- кровотечі та інфекція
- рубцювання в ділянці хірургії
- зміна чутливості в ділянці хірургії
- хронічний біль в ділянці хірургії
- зменшення чутливості в руках
- втрата волосся аксілярних впадин (подмышек рос.)
ЛІКУВАННЯ ГІПЕРГІДРОЗУ. ДИСТАНЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ.
До дистанційних операцій при надмірній пітливості відносять ендоскопічну трансторакальну симпатектомію. Ідея операції – фізично “ліквідувати звязок” між потовими залозами та нервовою системою, що посилає сигнали-імпульси для потовиділення. Сьогодні, це – оптимальне хірургічне втручання при лодонному гіпергідрозі. Через крихітний прокол в шкірі всередині грудної клітки вводиться тонка трубка з крихітною відеокамерою, а зображення виводиться на великий екран. Через такі ж проколи вводяться спеціальні інструменти. Під контролем зору пересікається симпатичний стовбур або накладається титанова кліпса на другий грудний паравертебральний ганглій. Для усунення пітливості стоп методика ендоскопічної симпатектомії не застосовується. Для методики характерне виникнення компенсаторного гіпергідрозу, тобто появи підвищеного потовиділення в інших ділянках тіла. Це явище суттєво звужує можливості застосування ендоскопічної трансторакальної симпатектомії для лікування підвищеної пітливості.
КОНСЕРВАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ПРИ ГІПЕРГІДРОЗІ
Одним із методів консервативного лікування гіпергідрозу, що застосовується впродовж тривалого часу є дія на потові залози низьковольтного струму (електрофорез). У ході цієї 20-тихвилинної процедури, електроди з вологими серветками прикладаються до проблемних ділянок. Курс лікування розрахований на 3 тижні, кратність – 4 процедури на тиждень. Як правило, вдається досягати ефекту помірного “висушування” шкіри, проте він зберігається тільки під час проведення лікування (своєрідний “ефект зубної щітки”). Електрофорез короткотерміново полегшує симптоматику гіпергідрозу лодонь та стоп, проте, не жаль, не позбавлений таких ускладнень, як подразнення шкіри, алергічні реакції та важкі дерматити.
Для хворих на гіпергідроз дуже важливо правильно скласти перелік продуктів харчування та виключити стимулюючі речовини (каву, спеції, гострі та солоні страви), що стимулюють підвищене потовиділення. Виключення з раціону такої їжі може позитивно вплинути на самопочуття пацієнтів, особливо якщо у Вас легка ступінь захворювання. В якості методів додаткового лікування використовують психотерапію. Дійсно, з її допомогою можливо покращити загальний психоемоційний статус пацієнта, проте, не жаль, зменшити потовиділення у такий спосіб не вдасться. Застосування седативних середників і транквілізаторів сприяє зменшенню потовиділення, проте шкідливий вплив на організм та загальний психологічний стан хворого не дозволяє рекомендувати широкому загалу ці ліки для лікування гіпергідрозу.
ВИСНОВКИ
Більшість пацієнтів перепробували більшість доступних антиперспірантів в пошуках ефективного рішення делікатної проблеми. Проте, всупереч рекламі, поява усе нових та нових препаратів не полегшує страждання пацієнтів з підвищеною пітливістю. Окрім того, постійне використання антиперспірантів призводить до хронічного подразнення шкіри та алергізації хворого. Враховуючи усе вищесказане, можна стверджувати, що пластичні хірурги – чи не єдині фахівці, що можуть безпечно та ефективно подолати таке незвичайне захворювання, як гіпергідроз.