Пластична хірургія Луцьк, Тернопіль

Пластичні операції Ужгород, Львів

Важливо визнати, що ожиріння часто пов’язується з різними іншими медичними проблемами (напр., цукровим діабетом), що можуть перешкоджати відновленню пацієнта. Таким чином, пластичний хірург повинен розпочати із деяких базових запитань перш ніж планувати операції, пластику живота чи корекцію фігури
• Яку баріатричну процедуру було застосовано? Корисно знати основи різних доступних баріатричних процедур. Сучасні баріатричні процедури, що зазвичай проводяться, охоплюють лапароскопічне бандажування шлунку, Roux-en-Y шунтування шлунку а також біліопанкреатичне шунтування з дуоденальним виключенням (BPD).
— Процедурабанда жування шлунку – це виключно обструктивна техніка, що фізично ускладнює для пацієнта споживання великих об’ємів їжі. Це може провокувати повільне, але стабільне зниження ваги, якщо пацієнт перебуває під належним наглядом і бандаж регулярно корегується.
— Процедура шунтування шлунку включає створення Roux-en-Y анастомозу, а також зменшення розміру шлуночка. Ця операція вважається як обструктивною, так і мальабсорбтивною технікою. Для цього типу операції коригування нехарактерні (і навіть можуть бути протипоказані), однак пацієнти потребують регулярного супроводу свого баріатричного хірурга з метою моніторингу. Варто зазначити, що ця група пацієнтів ризикує набути постгастректомічний синдром у випадку вживання дуже калорійної їжі. Таким чином, їхній раціон після операції обмежується і сприяє втраті ваги та покращенню результатів корекції фігури.
— Операція BPD є по суті рукавною резекцією шлунку, поєднаною із шунтуванням значної довжини абсорбуючого тонкого кишківника. Ця операція зазвичай проводиться у пацієнтів, що мають надзвичайно велику вагу, і у випадку яких ця операція може давати більш значимі результати втрати ваги, ніж дві інші описані процедури. Для цих пацієнтів важливий довготерміновий догляд, зважаючи на їхню схильність до різних наслідків неправильного харчування, як-то: гіпопротеїнемія, гіпокальціємія і тривала кровотечі.
Коли було проведено хірургічну операцію з втрати ваги? Для пластичної хірургія час проведення баріатричних операцій є критично важливим. Слід докласти максимум зусиль, аби переконатися, що пацієнт втратив максимум ваги до того, як проводити будь-які операції із контурної пластики тіла. Наприклад, зменшення еластичності шкіри після підтяжки тіла, може бути доволі неприємним як для пацієнта, так і для хірурга. Процедури контурування слід відтерміновувати до того часу, коли пацієнт перестане втрачати вагу і ще три наступні місяці. Зазвичай для пацієнтів після Roux-en-Y цей термін складає приблизно 18, а для пацієнтів із бандажуванням або дуоденальним вмиканням – два роки.
Яку вагу Ви втратили? Зміна індексу маси тіла (ІМТ) та поточний ІМТ може бути показником для того, як пацієнт реагує на пластичну хірургію. Наприклад, пацієнт, що переніс баріатричну операцію (напр., шунтування шлунку) зазвичай втратить приблизно 70% своєї надлишкої ваги. Якщо вони цього не досягли, це може свідчити про те, що вони не змінили суттєво свій стиль життя і їм не можна обіцяти оптимальний результат. Змінити свої звички щодо їжі дуже складно і багато пацієнтів продовжують включати в раціон багато вуглеводів та жирів, що може перешкоджати прогресу їхнього схуднення. Результати після контурування тіла мають тенденцію бути паралельними тим, які були отримані від баріатричної хірургії.
Дотримання правил після процедури, як у випадку із підтяжкою нижньої частини тіла, є настільки ж важливим, як і хороша  хірургічна техніка. Пацієнти повинні носити компресуючий одяг, не піднімати важкі речі, уникати надмірних розтяжок та належно обробляти рани. Пацієнт, який не взяв належної участі у відновленні після баріатричної операції навряд чи є хорошим кандидатом для проведення пластичної хірургії. Крім того, ІМТ на момент контурування тіла слід співвіднести з частотою післяопераційних ускладнень. Тобто у пацієнт із надмірною вагою імовірність ускладнень із контуруванням тіла у порівнянні до пацієнтів із нормальною вагою.
• Чи приймає пацієнт харчові добавки?
Багато пацієнтів із надмірною вагою тіла досягають своїх цілей через мальабсорбтивні процедури, які вимагають призначення різоманітних дієтичних добавок, як-то: залізо, кальцій та вітаміни A, D, E та K. Добре налагоджені баріатричні програми вимагають регулярного моніторингу різноманітних фізіологічних параметрів, щоб підтримати здоров’я своїх пацієнтів. Однак, дотримуватися цих режимів може бути складно. Багато пацієнтів можуть жити доволі щасливо, не приймаючи добавки і не розуміючи небезпеки, у якій вони знаходяться у випадку більшої операції контурування тіла або у випадку непередбачуваного фізіологічного стресу. Якщо у випадку молодого здорового пацієнта зазвичай допускається приступати до операції без попередніх лабораторних аналізів, перед тим як оперувати баріатричних пацієнтів пластичний хірург повинен ознайомитися із результатом загального аналізу крові, аналізу на електроліти, параметрами коагуляції та рівнем протеїнів. Таким чином можна уникнути різноманітних потенційних проблем. Наприклад, дефіцит заліза або мікроцитарна (дефіцит Вітаміну B12) анемія із рівнем гематокриту 20 є доволі частим у цій групі. Процедури контурування тіла можуть вимагати кількагодинних операцій із багатьма областями, що піддаються зонами ураження, що може призвести до значної втрати крові. Переливання крові можна уникнути, якщо пацієнти належно підготовані до хірургії. Запитання щодо дотримання пацієнтом режиму прийому добавок також допомагає пластичному хірургу зрозуміти, наскільки пацієнт буде готовий бути партнером лікаря у післяопераційний період. Слід наголосити, що хірург та пацієнт повинні працювати як команда протягом періоду відновлення з метою досягнення максимально можливих результатів.
• Чи є у пацієнта будь-які інші розлади здоров’я? Багато пацієнтів після значної втрати ваги виглядають на перший погляд ідеально здоровими. Пластичний хірург у цьому випадку повинен бути сумлінним і перевірити повний анамнез у випадку пацієнта з такої групи. Такі пацієнти могли вести нездоровий спосіб життя, що призвів до їхнього ожиріння, а також могли мати різноманітні приховані захворювання. Багато пацієнтів не лише не бажатимуть вільно сказати, але навіть заперечуватимуть наявність в анамнезі такої хвороби як діабет або гіпертонію, зважаючи на те, що симптоми цих хвороб минули, однак це не змінює факт, що вони мали таку патологію. Це питання, який вплив матиме, наприклад, довготривалий діабет на пацієнта, котрий на даний момент не потребує жодних препаратів для контролю цукру крові, на відновлення. Звісно, вважається, що пацієнти шляхом хірургічного втручання знижують свої ризики, однак це не означає, що цей ризик зменшується у всіх таких пацієнтів із групи. У зв’язку із цими питаннями, пластичний хірург повинен ставити специфічні запитання про наступне.
— Цукровий діабет: Чи є в анамнезі інсулінова залежність? Якщо так, то скільки вона тривала? Який спеціаліст зараз відповідальний за турботу про здоров’я пацієнта? Пластичний хірург самостійно відповідає за визначення міри, у якій пацієнт може мати проблеми у питаннях загоєння ран, яка проводиться до як створення різноманітних трансплантатів, що використовуються у техніках контурування тіла.
— Гіпертонія: Чи пацієнт досі потребує лікарських засобів? У таких пацієнтів існує значний ризик гематоми і необхідно ретельно контролювати кров’яний тиск. Крім того, через наявність в анамнезі гіпертонії, навіть якщо пацієнт має нормальний тиск на момент операції, пацієнт може належати до групи ризику для інших захворювань, як-то: інсульт або інфаркт міокарду. Ризик після втрати ваги зменшується, однак він залишається вищим, ніж у випадку пацієнта без гіпертонії в анамнезі.
— Сонне апное: Чи потребує пацієнт автомату для підтримки позитивного постійного тиску у дихальних шляхах (CPAP)? Дехто може передумати проводити операцію щодо значного контурування тіла, якщо відповідь на це запитання буде «так». Постійне сонне апное може змішати післяопераційну картину і змусити хірурга ініціювати непотрібні обстеження легенів, щоб виключити такі захворювання, як пульмонарну емболію або пневмонію. Крім цього, такі операції, як пластика передньої черевної стінки мають тенденцію ускладнювати проблеми, пов’язані із сонним апное, таким чином погіршуючи заплутаність. Пацієнти із сонним апное – це достатній привід використовувати CPAP, а також  привід для звернення до відповідного спеціаліста (інтерна) з питань сну з мето оптимізації процесу підготовки до пластичної операції.
— Глибокий венозний тромбоз: Чи мав пацієнт раніше глибокий венозний тромбоз (DVT)? Багато пластичних хірургів дивуються, почувши відповідь: «так». Їхня надмірна вага стала причиною їх включення до групи ризику, особливо під час баріатричних операцій. Навіть при відсутності DVT в історії хвороби, багато баріатричних хірургів вимагатимуть встановлення кава-фільтру до початку процедури втрати ваги. Ця інформація можу дуже допомогти під час турботи про пацієнта після процедур розширеного контурування тіла. Також важливо вирішити, оперування пацієнта є на першому місці.
• Чи пацієнт коли-небудь курив? Слід отримати всю інформацію щодо всіх періодів, включаючи ті, коли пацієнт намагався кинути курити, але повертався до тютюну. Пацієнта слід повідомити про те, що курці, незалежно від кількості викурених за день цигарок, на 46% більше  стикаються з ускладненнями у порівнянні до некурців, ризик ускладнень у яких становить 14% за даними одного і того ж дослідження. Очевидно, що будь-хто волів би оперувати пацієнта, який ніколи не споживав тютюн, при цьому більш давнє куріння в анамнезі на інтуїтивному рівні видається більш привабливим, якщо воно не було дуже інтенсивним, ніж більш пізнє куріння. Крім того, кожного пацієнта слід попросити підписати декларацію щодо їхньої історії куріння як стандартну частину  їхньої інформованої згоди.
2. Пацієнти, що бажають пройти процедуру контурування тіла, найбільше зацікавлені у кількох ключових зонах, кожну з яких слід оцінити та обстежити. Серед інших до зон, що зазнають найбільшого впливу внаслідок набору і подальшої втрати ваги, належать живіт, груди, руки, стегна і задній торс.
• Визначальною фізичною характеристикою цієї групи пацієнтів зазвичай є черевна поверхнева тканина різноманітних форм та розмірів. Спеціалісти у сфері охорони здоров’я, що працюють із такою групою осіб, описали параметри черевної поверхневої тканини за допомогою системи градації, яка допоможе встановити універсальну номенклатуру (див. Таблицю 37-1).
• Яка форма торсу? У деяких пацієнтів є «подвійна» зовнішня черевна тканина, у якій є великі складки надлишкової звисаючої шкіри як над, так і під рівнем пупа. Після проведення повної черевної пластики були виявлені вражаючі результати (Таблиця37-1).
• Який розмір і форма лобкового горбка? Горбок може звисати як маятник подібно до зовнішньої черевної тканини  і деякі пацієнти можуть потребувати «пластики горбка» Ці висновки підкреслюють необхідність фотографувати всіх пацієнтів повністю роздягненими,
Без використання типового паперового одягу з міркувань благопристойності. Ці справжні медичні висновки потрібно задокументувати таким чином, щоб мати можливість повернутися до них пізніше в разі необхідності.
Таблиця 37-1 Класифікація ступеня зовнішньої черевної тканини
СТУПІНЬ 1 Зовнішня черевна тканина ледь прикриває лінію росту волосся, але не весь лобковий горбок
СТУПІНЬ 2 Поширюється, покриваючи увесь лобковий горбок
СТУПІНЬ 3 Поширюється, покриваючи приховану частину гомілки
СТУПІНЬ 4 Поширюється, покриваючи середину стегна
СТУПІНЬ 5 Поширюється, покриваючи коліна або нижче
• Чи є висипання чи будь-які інші дерматологічні ускладнення під складками зовнішньої черевної тканини? Багато пацієнтів скаржаться на різноманітні місцеві гнійні інфекції волосяного фолікула, панікуліт, фолікуліт та явна кумуляція гнійників у складках цих великих пластів тканини. Ці скарги повинні бути підтверджені лікарем за допомогою фотографій та будь-яких можливих доказів, з метою отримання співпраці платників третьої сторони. Слід звернути увагу на виражену лімфедема зовнішньої черевної тканини, так як і на гнійний дренаж, що виходить із пупа.
• Чи шрами від операцій? Слід звернути уваги на положення старих хірургічних шрамів, а також на їхній вигляд (напр., гіпертрофований чи келоїдний). Крім того, слід провести обережну пальпацію черева у пошуку вентральних фаціальних дефекті. Багато таких пацієнтів має приховані грижі, у тканинах, що знаходяться під старими хірургічними швами. Краще знайти їх до операції, а не виявити їх після створення величезної черевної катастрофи в операційній. У пацієнтів із гостро вираженим звисанням зовнішньої черевної тканини (ступінь 4 або 5) ніжка пупа часто надто видовжена із недостатнім кровопостачанням. Пацієнт слід поінформувати про те, що в деяких випадках пуп може «не пережити» операцію. Насамкінець, слід зазначити, що у випадках багатьох пацієнтів, які намагаються отримати тоншу талію, їхня схильність до повноти, зважаючи на конституцію тіла, може становити справжній виклик для пластичного хірурга. Пацієнти можуть потребувати поширеної ліпосакції боків, і, можливо, пластики передньої черевної стінки fleur-de-lis з метою створення прийнятної лінії талії. У пацієнтів із «стиснутим» боковим серединним надрізом можна набагато легше після операції сформувати фігуру-пісочний годинник, ніж у випадку пацієнтів із безформним або круглим торсом.
• Чи є у пацієнта птоз (опущення) грудей (молочних залоз)? Внаслідок надмірної втрати ваги тканина молочних залоз пацієнтів має схильна до птозу, зважаючи на різку втрату об’єму. Описується декілька ступенів птозу (Таблиця 37-2).
• Чи є у пацієнта птоз (опущення) шкіри верхньої частини руки/м’якої тканини? Разом із популярністю баріатричної хірургії, повертається інтерес до процедур брахіопластики. Вони раніше втратили популярність з появою ліпосакції у 1980-х.
• Чи є у пацієнта птоз (опущення) шкіри/м’яких тканин стегна?
3. Для усіх баріатричних пацієнтів рекомендується проводити повний комплект гематологічних та хімічних лабораторних обстежень в рамках передопераційного плану. Якщо операція проводяться на здоровому молодому пацієнтові, такі заходи не є обов’язковими, однак у випадку групи баріатричних пацієнтів може спостерігатись недостатнє живлення організму. Вони залежать від різних добавок, які підтримують їхнє здоров’я, і вони повинні перебувати під постійним регулярним наглядом лікаря, що ознайомлений із їхніми фізіологічними даними. Було задокументовано, що пацієнти (особливо пацієнти BPD) належать до групи ризику через продовжений протромбіновий (PT) час та час кровотечі, що не залежить від протромбінового часу (PT).
• Щонайменше слід врахувати дослідження щодо згортання крові, включаючи протромбіновий час (PT) та частковий тромбопластиновий час (PTT).
• Слід здати загальний аналіз крові (CBC), а також провести дослідження щодо вмісту заліза, напр., трансферрин, загальна залізозв’язуюча здатність (TIBC), ферритин), щоб виключити можливість дефіциту заліза чи мікроцитарної (дефіцит вітаміну B12) анемії.
• Рівень протеїнів (включаючи альбумін та пре альбумін) є приблизним індикатором харчового здоров’я  пацієнта та здатності до загоєння ран після проведення хірургічного втручання.
• Лімфорадіографія рекомендується, якщо є будь-які ознаки набряків у нижніх кінцівках перед тим, як розпочинати будь-яку форму операції із підтяжки стегна у цих осіб. У пацієнтів, що важили понад 100 фунтів, лімфатичний та венозний відтік нерідко порушені. Такі операції можуть стати останнім ураженням, щоб всю решту життя страждати від лімфедеми.
4. Лабораторні дослідження у поєднанні із ретельним вивченням анамнезу направлять хірурга на правильний шлях передопераційних консультацій. При нагоді, один або декілька медичних спеціалістів можуть запропонувати істотний вклад у вирішення цих випадків.
• Гематолог може допомогти у вирішенні питань, пов’язаних із різноманітними анеміями або із контролем факторів згортання крові.
• Потреба у кардіологу, звісно, виникає час від часу у пацієнтів, що належать до групи підвищеного ризику.
• Ендокринолог знадобиться у при лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом, із підвищеною чи пониженою функціональністю щитовидної залози і у випадку пацієнтів із полікістозом яєчників.
5. Варіанти лікування відповідно до плану реконструкції
• Хоча спочатку може здатися, що те, з чого починати реконструкцію у пацієнтів із великою втратою ваги, немає значення, більшість надають перевагу починати з торсу і рухатися до інших областей від цієї нової точки відліку. Після того, як середня секція буде розміщена правильно, легше зрозуміти, як і куди зафіксувати стегна, груди та руки. Для пацієнтів із важкою формою паннікуліту або для тих, у кого підвищений ризик виникнення ускладнень, доцільно провести паннікулектомію. Однак, для широкого загалу пацієнтів, які втратили понад 100 фунтів, більш рекомендованим є підтяжка нижньої частини тіла (LBL), або, принаймні, розширена абдомінопластика. При лікування передньої і задньої частини торсу як естетично єдиного цілого, і, відповідно, при одночасному оперуванні обох зон, більш імовірно, що пацієнт отримає комплексну підтяжку в рамках однієї операції. Було запропоновано, що фаціальна система діє як «пастка для пальців», і що шляхом проведення підтяжки нижчої частини тіла, хірург може створити кращий загальний контур тіла як горизонтально, так і вертикально. Слід звернути увагу на те, що остання модифікація цієї техніки включає абдомінопластику в поєднання із підтяжкою зовнішньої частини стегон і сідниць без втручання у медіальну частину  стегон. Більшість хірургів не підтримують втручання у внутрішню частину стегон піж час торсопластики, боячись ускладнень. У випадку тих пацієнтів, які є занадто аморфними і лінію їхньої талії визначити неможливо, можна провести абдомінопластику Fleur-de-Lys, для того щоб підкреслити горизонтальний компонент операції. Багато хірургів застосовують цей підхід у пацієнтів, які вже мають серединний рубець на черевній стінці.
• У цій групі пацієнтів можу застосовувати будь-яка кількість технік для реконструкції птозу грудей. Методика Уайза допомагає видалити велику кількість надлишкової шкірної тканини, що зосереджена по боках. При нагоді верхня торсопластика може виконуватися із рубцем, що поширюється на задню частину в напрямку спини пацієнта з метою видалення надлишку шкіри верху спини, що знаходиться поруч із надлишковою шкірою грудей по боках.
— Менш досвідченим хірургам варто остерігатися спокуси провести аугментацію та мастопексію за один підхід. Ця операція догові складна і її у виключних випадках слід проводити у випадку пацієнтів із значною втратою ваги. Серед «викликів» цієї операції – розвиток «Подвійного міхура” молочної залози, що внаслідок надлишку тканини молочної залози, що опускається над добре розміщени імплантатом. Оскільки загалом перевірки операції проводиться дуже часто, дуже рекомендується спершу провести мастопексію а потім, якщо Ви задоволені результатом, довершити розміщення імплантів для аугментації.
—  Багатьом пацієнтам-чоловікам, що втратили значну зайву вагу, ставлять діагноз гінекомастія III ступеня (див. Таблицю 37-2). Однак, термін «гінекомастія» насправді означає не те, що у пацієнта є надмірна кількість тканини молочної залози на грудній стінці, а те, що у нього присутня надмірна в’ялість шкіри. Таким чином це можна назвати псевдогінекомастія після проведення операції для втрати ваги (PAWTS). Чоловіки із PAWLS може бути проведена пастопексія, але техніка цієї операції суттєво відрізнятиметься від тією, що характерна для жінок.
Таблиця 37-2 Класифікація птозу грудей
Перший ступінь Незначний птоз; сосок знаходиться на рівні складки під молочною залозою
Другий ступінь Помірний птоз; сосок знаходиться під рівнем складки під молочною залозою, однак більша частина проекції грудей знаходиться над нею
Третій ступінь Важка стадія птозу; сосок знаходиться під рівнем складки під молочною залозою, на нижньому контурі грудей та бюстгальтера
Псевдоптоз Нижня частина грудей звисає, але сосок лежить над рівнем складки під молочною залозою. Відстань між ареолою та складкою під молочною залозою збільшена.
• Щоб вирішити проблему птозу верхньої шкіри та м’яких тканин частини руки, у пацієнтів із дійсно зниженою еластичністю шкіри  ліпосакція не допоможе. Для того, щоб вирізати надлишкові тканини при розміщенні шраму вздовж двоголової канавки було описано декілька методів. Схема у формі літери «L», що проходить від ліктя посередині та захоплює надлишкову під пахвову шкіру. Дехто підтримує додаткове використання методу зустрічних трикутників під пахвою, однак у більшості випадків це може призвести до відторгнення тканини.
— Слід звернути увагу на те, що шрами від цієї процедури не лише більш видимі, ніж при інших, але також довше загоюються. Ці рани мають схильність залишатися еритемними  протягом набагато довшого часу, ніж більшість інших і слід повідомити пацієнта, що у цьому випадку для того, щоб побачити кінцевий результат, знадобиться 12-18 місяців очікування.
— Для виконання брахіопластики слід добре вивчити анатомію медіального шкірного нерва передпліччя. Цей сенсорний нерв виходить із внутрішньої частини срердини плечової кістки від субфасціальної площини і проходить вище і передніше навколо ліктя. Ушкодження цього нерву може викликати сильне подразнення у пацієнта, яке проявляється як неврома, оніміння або парестезія до середньої частини передпліччя. Поверхневий надріз у нижній частині руки є критично важливим для уникнення такого ушкодження.
• Як зазначалося раніше, до медіальної частини стегна зазвичай добре братися після того (мінімум через 3 місяці), як було вирішено проблеми із торсом шляхом пластики передньої черевної стінки  або після підтяжки в нижній частині тіла. Це забезпечує, що інші рани вже були зафіксовані і є порівняно нерухомими до того моменту, як повторно втручатися у надлобкову область. Ліпосакція може бути застосована до всього стегна повздовж через серпоподібний надріз шкіри вище в межах пахової зони. Після цього поверхнева фаціальна підвісна система (SFS) м’якої тканини стегон пришивається до твердої тканини над нею, включаючи зв’язку Купера, надкістну плевру сідничної кістки, або потовщені частини сухожиль груп замикаючих м’язів. Шви у таких зонах є екомфортними для пацієнта і тому пацієнта слід попередити, що після операції може бути складно сидіти.
— Не варто робити довгий шрам вздовж внутрішньої сторони стегна, якщо без цього можна обійтися. Хоча цей метод є дуже ефективним для цілей створення привабливого контуру, він також пов’язаний із більш тривалим відновленням, більшим болем і сприяє схильності пацієнта до лімф едеми, якщо в процесі було забрано або ушкоджено занадто багато судинної сітки. Якщо все ж таки застосовується цей підхід, надріз слід обмежити зоною над коліном.
6. Імовірність виникнення хірургічних ускладнень у цій групі пацієнтів є надзвичайно великою, тому це варто проговорити із пацієнтом в деталях під час однієї або кількох зустрічей до операції.
• Безсумнівно, найбільш загальним ускладненням при роботі із пацієнтами, що втратили надлишкову вагу, є утворення сероми, що зустрічається у майже третини пацієнтів. Накладення «прогресивний шов, що знижує напругу» стає майже правилом, і це може знизити імовірність утворення сероми. Було описано техніки проведення цих операцій без використання дренажів; однак, це не вважається стандартом для таких операцій. Лікування сероми може бути різним: від спостереження до періодичної аспірації, перевстановлення дренажа або навіть встановлення склерозуючого агента. Найефективнішим може бути періодична аспірація у поєднанні із використанням щільно обтягуючого компресивного одягу.
• Чи то через надзвичайно великі зони, що піддаються впливу, чи через деякі інші фізіологічні зміни після баріатричних операцій, у таких пацієнтів виникає підвищений ризик гематом. Перш ніж закрити рану необхідно добитися повного гемостазу. Крім того, у післяопераційний період хірург повинен з великою підозрою ставитися до рани, перевіряючи, чи немає гематоми. Найкращими індикаторами гематоми є ретельний фізикальний огляд та моніторинг життєво важливих функцій, а от  регулярна перевірка рівня гематокриту може лише заплутати хірурга. Переміщення рідини в організмі зазвичай створює фальшиве зниження рівня гемоглобіну протягом перших днів після операції, в той час як підвищений пульс за відсутності гіпертонії може вказувати на кровотечу. КТ-сканування може допомогти встановити діагноз, однак клінічні обстеження залишаються золотим стандартом для визначення, чи потрібно  повертатися в операційну для перевірки та видалення.
• Кожен пацієнт при вирішенні питання щодо оперування повинен обговорити зі своїм хірургом потенційно небажані шрами. Це особливо важливо при виконанні брахіопластики, оскільки ці рани не обов’язково прикриваються щоденним одягом. Гіпертрофовані шрами можуть бути зменшені шляхом частого масажу, використання силіконових листів та застосування місцевих стероїдів.
• Виконання кількох операцій у надлобковій зоні (напр., пластика передньої черевної стінки, підтяжка середини стегна, повздовжня підтяжка стегна) потенційно загрожує порушенням лімфатичної системи, особливо коли мова йде про пацієнтів, чия васкулярна система вже прийняла на себе виклик через їхнє хворобливе ожиріння. При виконанні будь-якої із цих операцій, хірург повинен зберегти всі основні компоненти дренажу від нижніх кінцівок. Пахові  лімфатичні вузли можна відсунути вбік і зберегти неушкодженими під час кожної операції, а підшкірна вена повинна бути збережена під час операції із підтяжки стегна.
• Відкриття ран – це визнане ускладнення після кожної із цих процедур. Причиною цього може бути агресивне хірургічне втручання, куріння чи цукровий діабет в анамнезі або просто факт, що жирна тканина має порівняно недостатнє кровопостачання. Сепарація повинна обмежуватися лише тими зонами, де це абсолютно необхідно.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. Під час пластики передньої черевної стінки використання трикрокових швів при закритті від верхньої фасції черевного трансплантата до нижньої рани, до нижньої черевної фасції допоможе зменшити імовірність сероми, а також контролювати розміщення рубця.
2. Під час підтяжки нижньої частини тіла хірург повинен протистояти спокусі усунути жирову тканину із області сідниці, працюючи із задньою частиною. Це може спричинити сплющування сідниці та втрату природно виникаючого лордозу у нижній частині спини. З іншого боку, ліпосакція бокових зон і низу спини допоможе створити повну та естетичну зону сідниць.
3. Під час брахіопластики основана тканина (напр., плечова кістка та м’язи) порівняно не компресується, в той час як м’які тканини навколо них (напр., жир та шкіра) є еластичними і надзвичайно набрякають під час операції. Набрякання рук під час брахіопластики може бути неприємним і на це слід звернути увагу. Підняття рук під час операції, оперативна праця та накладення прогресивних швів, що зменшують натяг сприятимуть запобіганню небажаних результатів або неможливості закрити рани. Щоб уникнути проблеми «dog ear» (собачого вуха) слід закривати рану від більш дистальних зон у напрямку пахвової зони.
4. Підтяжку стегна найкраще проводити, коли пацієнт знаходиться у лежачій позиції, а стіл – у позиції складного ножа, після чого пацієнта перевертають долілиць. Це покращує огляд задньої лобкової зони  та дозволяє отримати кращий результат за менший час операції.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Меню